Мене звуть Нур, і я приїхав до Німеччини сам у 2015 році у віці 15 років.
З особистих причин і через війну мені довелося залишити свою сім'ю в Афганістані та здійснити довгу подорож до Німеччини.
Мої батьки боялися за мене і не хотіли мене відпускати.
Шлях привів мене, іноді одного, іноді в групах, з конрабандистaми і без них, спочатку до Пакистану, а звідти до Ірану.
Тут мені часто було страшно, у нас не було або було дуже мало води, і нам доводилося постійно ховатися від іранських військових, які нападали на нас знову і знову.
Ми дісталися до Туреччини, а звідти на човні до Греції.
Тут також був великий страх, що човен може потонути.
Далі ми пішли пішки по балканському маршруту.
В якийсь момент я прибув до Мюнхена потягом.
Ніколи раніше я не був так наляканий, як під час польоту.
Контрабандистам платив мій дядько. Але якби я знав заздалегідь, що на мене чекає під час втечі, я б не поїхав.
З Мюнхена я приїхав до Берліна в хостел для неповнолітніх без супроводу дорослих.
Тут я одразу почав вивчати німецьку мову.
Я багато читав про німецьку історію, а також німецькі романи.
Я дуже цікавлюся футболом і технікою і зайняв четверте місце в груповому чемпіонаті з більярду.
Процедура отримання притулку пройшла гладко і зайняла всього 20 днів.
Після 6-місячних курсів німецької мови мене помістили у вітальний клас.
Тим часом я склав випускний іспит після 9-го звичайного класу.
Я хочу вчитися на медбрата і шукаю квартиру.
Іноді я боюся за свою сім'ю - батьків, сестру, яка ще вчиться в школі, і брата, який вивчає право. Іноді я також відчуваю себе дуже самотним, але зараз я щаслив, що зважився на все це. Я вдячeн, що мені дозволили бути тут і що я маю можливість чогось навчитися.
Поки що у мене не було жодного поганого досвіду, і люди тут, у Берліні, дуже доброзичливі.
Я знаходжу дружелюбність і пунктуальність дуже позитивними.
Що я вважаю негативним, так це собаки в будинку і особливо багато собак тут, у місті.